Є на світі цікавий острів загублений в Тихому океані, який носить прекрасну назву - острів Пасхи. Мабуть кожен колись чув про знамениті статуї які знаходяться на ньому. Може коротко пригадаємо що ми знаємо про цей невеликий за розмірами острівець. Відкрили його європейці ще у 1722 році. На момент відкриття острова на ньому проживало близько двох-трьох тисяч місцевих жителів з досить примітивною культурою. Європейців вже тоді дуже здивувало звідки взялись на острові велетенські кам'яні статуї. Вони не могли собі представити, як аборигени яких вони бачили, могли їх створити. А побачили вони суспільство, яке знаходилось на низькому рівні розвитку, де головною проблемою було здобути собі їжу. То ж і з’явилось питання хто був будівничим цих статуй і чому їх перестали будувати.
Самі кам'яні статуї виготовлені у вигляді людських фігур з величезними головами висотою до 20 метрів. Їх вирубали у каменоломнях схилів вулкану Рано-Рараку який розташований у глибині острова. Варто відзначити що статуї не були статуями божків але пам'ятниками померлих вождів. Усього на острові Пасхи є близько тисяча (!) статуй різних розмірів. Їх вага іноді досягає більше 20 тонн, а висота — більше 6 метрів. Була знайдена незакінчена скульптура заввишки близько 20 метрів і вагою понад 200 тонн. Звичайно їх виготовлення вимагало величезних зусиль, а краще сказати над зусиль для суспільства, яке мало дуже обмежені знання і ресурси. Праці над статуями тривали головно між 1250 і 1500 роками тобто близько 250-300 років. Сучасні дослідження показали, що в часах розквіту будівництва статуй на острові жило до 10-15 тисяч чоловік.
А ось і саме цікаве. Роботи в каменоломні вулкана Рано-Рараку були зненацька перервані, і там залишилося близько чотириста незакінчених статуй на різних етапах їх виготовлення. Складається враження, що роботи над статуями було припинено раптово. Власне це слово “раптово” варто запам'ятати..
Основною сучасною версією чому роботи були перервані і відбулась деградація місцевої цивілізації острова і, як наслідок, різке зменшення чисельності населення острова, як вказують дослідники, є перенаселеність, вирубка лісів тощо, тобто експлуатація обмежених ресурсів ізольованого острова. Вчені вказують, що саме статуї стали причиною катастрофи цього суспільства і занепаду їх унікальної цивілізації.
Проте у автора є інша версія. Звернімо увагу на раптове припинення робіт. На це, як згадувалось однозначно вказують майже 400 незакінчений статуй на різних етапах виконання робіт. Ба більше, - під кінець було розпочато працю на самою найбільшою статуєю, яка є практично майже повністю закінченою, яку вирубували із скелі. Постає питання? Чи може цивілізація, яка знаходиться перед початком катастрофи і браку засобів розпочинати працю над суперпроектом? Також дослідників острова завжди дивувало, чому на острові немає дерев. Дослідження відкрили, що дерева (пальми) існували, проте також зникли в часі, коли перестали будували статуї. Тож і це ніби повинно вказувати на те, що будівництво статуй привело до екологічної катастрофи (між іншим вирубання дерев) і занепаду цивілізації.
Проте як можна узгодити те, що розпочинається суперпроект? Аборигенам бракує дерев на транспортування 400 інших статуй на місце призначення. Це нелогічно. Логічно припустити що фактичною причиною занепаду була, назвімо так - революція, така саме революція, яка знищила патріархальну Росію. Мабуть знайшовся один “революціонер”, який сказав, що досить жити по старому, досить тяжко працювати, - тепер ми житимемо по новому і станемо щасливими.
Його слова знайшли відгук. Старий устрій був повністю знищено — повалено всі статуї. Думаю що процес який тоді розпочався можна назвати втратою віри. Місцеві “комісари” агітацією довели до втрати віри в те, чим жило це суспільство. Проте світле майбутнє не настало. Втрата віри була також втратою того стержня на якому трималось це суспільство. Далі пішли війни, взаємне знищення засобів і мабуть тоді і повирубувано всі дерева, які можна було на щось використати ворогами, наприклад на будову човна. Крах був страшний, - аборигени дійшли до канібалізму, коли кожен не був певен чи він доживе до ранку.
Можна задати питання: Чому місцевим “комісарам” вдалося роздмухати бурю? Відповідь на це мабуть лежить у суб'єктивному понятті - втомленість суспільства. Чи це саме ми не спостерігаємо сьогодні у Європі? Християнство, яка має колискою Європу по майже двох тисячоліттях стрімко почало втрачати позиції. Наче хто зрушив який камінь і почалась лавина, яку важко втримати. Щороку чуємо про падіння все нових засад. То клонування людини, то одностатеві «шлюби», то чоловік народив дитину, все що колись було заборонене тапер відкрито пропагується. Часом маємо враження, що лише це фантазія людини яка чинить обмеження для різних відхилень, які спостерігаємо в світі.
Святіший Отець Венедикт ХVІ оголосив цей рік роком віри бо вона є тим якорем, який має стримати дальшу регрес суспільства, бо втрата віри це не тільки втрата моральності, - така втрата загрожує і падінням цілої Західної цивілізації. Той хто думав, що вистачить забрати віру, як щось непотрібне, мабуть не розуміє що рубає гілку на якій сидить, бо без віри суспільство перетворюється на ворожі групи, які воюють між собою, так як показує сумний досвід острова Пасхи. Тому варто призадуматись тим сучасним "комісарам”, які вважають що ці зміни приведуть Європу до кращого - чи те, що вони знищують не є стержнем, що тримало і тримає цілий фундамент західної цивілізації.
Володимир Мосоров
