Юрій Кролевський є одним з перших отців, що наприкінці 1990-тих років починали відновлення Української Греко-Католицької Церкви на Полтавщині. Зараз о. Юрій служить у парафії Пресвятої Трійці у місті Полтава.
Скажіть будь-ласка, якою є частка українських церков на Полтавщині. Кого вважаєте своїми союзниками?
— Почну з того, що вважаю всі християнські Церкви на Полтавщині українськими, незалежно від їх підпорядкування, адже їхніми парафіянами є переважно українці. Мені здається, що зараз іде процес відновлення єдності українського християнства, хоч і через труднощі взаємного поборювання і нехтування. Початок відновлення єдності започатковано програмним маніфестом Владики Любомира Гузара «Один народ на Київських горах». Хтось перший має сказати, що ми — брати, і протягнути руку примирення. Якщо ми вважаємо себе більшими патріотами, то чому б нам не показати приклад у любові. Якщо братам та сестрам з УПЦ МП постійно говорити, що вони неукраїнська Церква, то вони й будуть відчувати нехіть до українства. Навпаки: потрібно їм постійно нагадувати, що вони — українці, українська Церква, тому мають обов’язок перед своїм народом. На цій дорозі маємо за союзників всіх, хто справді бажає єдності Українського Християнства.
Коли почався процес відновлення УГКЦ на Полтавщині? Де розташовані парафії Вашої Церкви?
— Перша парафія на Полтавщині виникла у 1998 р. Божому. В смт. Білики Кобеляцького району вигнали з церкви МП місцевих рухівців, на той час активістів церковного осередку. Випадково вони познайомились з нашими вірними, а ті їх направили до мене. Так виникла перша парафія УГКЦ на Полтавщині. Сьогодні маємо 12 зареєстрованих громад, їх обслуговують 6 священиків. Звісно, що є потенціал до зростання, але брак священиків стримує розвиток. Не кожен священик може працювати на цих умовах, тут потрібне покликання «у квадраті».
Найбільша ж парафія УГКЦ — у м. Полтаві; 90% вірних — молодь, а 99% мають вищу освіту.
З чим пов'язана активізація язичницьких течій на сході України? Чи є громади РУН-вірів і Рідно-Вірів на Полтавщині? Настільки вони активні?
— Якоїсь особливої активізації язичницьких культів на Полтавщині не помічав. Там в основному збираються люди, які плескають язиками на патріотичні теми. Щоб була активізація — потрібна праця. Я думаю, що неоязичництво нам не загрожує, позаяк там нема людей, які готові йти на власні жертви заради віри. Та й хто з розумних людей піде на жертву заради віри в те, що в дідухові з соломи живуть душі предків? Чи комусь цікаво буде кидати з ложки кутю в стелю, щоб взнати, який урожай буде наступного року? Єдина проблема в тому, що неоязичники можуть приманювати і відволікати перспективних людей від справи українського відродження до порожніх байок. Хоча, можливо, то й є головна функція неоязичницьких угрупувань: відривати людей від корисних справ на користь фата-моргани.
Чи бачите Ви якісь шляхи подолання глибокого духовного занепаду українського народу (масове пияцтво, аборти, обрання бандитів до влади тощо)?
— Рецептів швидкого одужання нема. Є тільки постійна системна праця, часом — рутинна, жертовна. Відновлення моральності, нова євангелізація. Це шлях довгий, але тільки для людського сприйняття. Думаю, через покоління (якщо не буде якихось голодоморів), ми поновимо Христового Духа у нашому народі. Потрібні лиш жертовні пастирі, котрих, я думаю, Бог собі знайде.
Дякую Вам за розмову.
Жанна Титаренко (Кореспондент часопису ,,Справжня варта"):
