«Будування Церковного сопричастя є ключем місії». Підсумок Послання Святішого Отця Венедикта XVI з нагоди 84-го Всесвітнього Дня Місій

Неділя, 24 жовтня 2010, 20:38

У неділю, 24 жовтня 2010 р., відзначається 84-й Всесвітній Місійний День. З цієї нагоди Вселенський Архиєрей написав послання, тема якого звучить: «Будування Церковного сопричастя є ключем місій».

Папа пригадує, що місяць жовтень святкуванням Всесвітнього Місійного Дня, дає церковним громадам, спільнотам богопосвяченого життя, церковним рухам та всьому Божому людові нагоду ще раз оновити свої старання, спрямовані на звіщення Божого слова та надати своїй душпастирській діяльності більшого місійного спрямування. «Зріла віра, здатна повністю з дитинним довір’ям ввіритися Богові, підживлена молитвою, роздумуванням над Божим словом та вивченням правд віри, є умовою для поширення нового гуманізму, заснованого на Ісусовому Євангелії», – навчає Венедикт XVI, додаючи, що в багатоетнічному суспільстві, яке дедалі більше позначене тривожними явищами самотності та байдужості, християни повинні навчитися пропонувати знаки надії та ставати братами всіх, «дбаючи про великі ідеали, які перемінюють історію, та, без фальшивих ілюзій і непотрібних страхів, докладати зусилля для того, щоб вчиняти планету домом усіх народів».

Усвідомлення місіонерського покликання повинно спонукати не лише окремих вірних, але й цілі громади та спільноти до цілісного оновлення та співпраці. «Церковне сопричастя народжується з зустрічі з Божим Сином Ісусом Христом», – пише Папа, пояснюючи: «Церква стає “сопричастям” виходячи з Пресвятої Євхаристії, у якій Христос, уприсутнений в хлібі та вині, Своєю жертвою любові будує Церкву як Своє Тіло, єднаючи нас з Триєдиним Богом та між собою». Святіший Отець пригадує, що саме місіонерський порив є знаком життєвості Церкви, а співпраця та особливе свідчення єдності, братерства та солідарності вчиняє її свідчення вірогідним.

Вселенський Архиєрей звертається до вірних із закликом до молитви та, незважаючи на економічні труднощі, надавати матеріальну допомогу також “молодим” Церквам. Особливі слова подяки Венедикт XVI висловлює місіонерам та місіонеркам, які «у віддалених та трудних місцях свідчать, часто своїм життям, про прихід Божого Царства».

 

За матеріялами Радіо Ватикан http://www.radiovaticana.org/ucr/Articolo.asp?c=433424

 

Додаток

У передостанню неділю жовтня Церква обходить Світовий місійний день, або місійну неділю. Ця неділя пригадує про те, що Вселенська Церква є Місійною Церквою та усвідомлює всім християнам потребу участі в євангелізації світу. 

Христос перед своїм Вознесінням на небо промовляв до учнів: Дана мені всяка влада на небі й на землі. Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав.

Після цих слів Апостоли зрозуміли, що вони мають замінити Ісуса в проповідуванні Божого Слова й мають проповідувати його всім народам як у географічному, так і часовому значенні. Слухняні словам Христа, вони вийшли поза межі Єрусалиму та Ізраїльської землі, щоб нести Добру Новину язичницьким народам. Наказ Христа, щоб навчати та хрестити всі народи, був не лише скерований до учнів Христа, але до всієї Церкви, яка протягом двадцяти століть виконувала його у різний спосіб. Цей наказ продовжує бути актуальним. Церква мусить турбуватися, щоб проповідувати людям правду, яку об’явив Ісус, а також необхідність навернення до Господа й з’єднання з Церквою через хрещення та інші таїнства.

Сьогодні багато місіонерів та місіонерок залишають свої рідні місця, виїжджаючи до місійних країн, щоб проголошувати Христову Євангелію всім народам. Змагаються вони з багатьма труднощами, а іноді платять кров’ю за вірність виконуваній місії. На територіях Азії, Африки, а також у Латинській Америці й в Океанії, існують великі регіони, на яких не проведено євангелізації: цілі народи не стали ще обійняті проповідуванням Євангелії й не мають місцевої Церкви. Також у країнах, традиційно християнських, знаходяться регіони, групи людей і місця, де ще не дійшла євангелізація.

Основним завданням Церкви в усіх епохах, а особливо в нашій, є скерувати погляд на Ісуса Христа. Місія Церкви народжується з віри в Ісуса Христа, який для нашого спасіння зійшов з небес, прийняв тіло з Діви Марії й став людиною. Християнські мученики всіх часів, також наших - віддали й віддають життя, щоб свідчити перед людьми про цю віру, переконані, що кожна людина потребує Ісуса Христа, який переміг гріх і смерть, і примирив людей з Богом. Церква не може припинити проголошувати, що Ісус прийшов, щоб об’явити повне любові обличчя Бога й вислужити, через хрест і воскресіння, спасіння для всіх людей.

Церква залучається до місійної діяльністі, бо вірить що їй, як святому Павлу, «була дана ця благодать: звістувати поганам незбагненне багатство Христа» (Еф 3, 8). Нове життя в Ісусі, яке ми отримуємо через хрещення, є «Доброю Новиною» для людини всіх часів: до нього всі люди є покликані й призначені. Усі його шукають, хоч неодноразово в невиразний спосіб, і всі мають право на пізнання вартості цього дару й прийняття його. Церква, а в ній кожен християнин, не може приховувати ані зберігати для себе цього нового життя й цього багатства, отриманого з Божої доброти, щоб передавати його всім людям.

Тому місійна діяльність Церкви випливає не лише з Господнього наказу, але й з глибоких вимог Божого життя в нас. Ці, які належать до Церкви, повинні почуватися привілейовані, а через те більш зобов'язані до давання свідоцтва віри й християнського життя як служіння братам і належній відповіді Богові, пам'ятаючи, що свій привілейований стан завдячують не власним заслугам, але особливій благодаті Христа. Однак, якщо християнин з цією благодаттю не взаємодіє думкою, словом і вчинком, не тільки спасенним не буде, але суворіше ще буде судимий.

Метою місії Церкви є освітити світлом Євангелії всі народи на їх історичній дорозі до Бога. У цій перспективі всі учні Христа трудяться та віддають своє життя. Церква не діє у світі, щоб зміцнити своє панування, але щоб усім занести Христа, спасіння світу. Проголошування Христа є служінням людськості, яке виконує Церква.

Місія Церкви полягає в тому, аби призвати всі народи до спасіння, здійснюваного Богом через Свого втіленого Сина. Для цього необхідне нове усвідомлення зобов'язання сповіщати Євангеліє, яке є закваскою свободи, єдності й миру. Євангелізація всіх людей є основною місією Церкви, завдання й місія, які в глибоких змінах сучасного суспільства стають усе більш невідкладними, оскільки йдеться про вічне спасіння людей, про мету й звершення людської історії й усесвіту.

Завдання проголошувати Ісуса Христа всім народам є величезним і непропорційним до людських сил Церкви. Труднощі здаються непереможними й могли б знеохочувати, якби йшлося про справу тільки людську. До деяких країн місіонери мають заборонений вступ; в інших заборонена є не тільки євангелізація, але також навертання, а навіть християнський культ. Деінде складнощі мають культурний характер: переказування євангельського послання здається незначущим чи незрозумілим, а навернення розуміється як покидання власного народу й власної культури.

Багато теж внутрішніх труднощів серед християн, більш того, є вони дуже болючі. На першому місці є брак ревності, тим більш серйозний, що народжується зсередини; проявляється він перш за все у відсутності радості й надії. Величезними перешкодами для місійності Церкви є також давні й теперішні поділи між християнами, дехристиянізація країн, колись християнських, падіння числа покликань до апостольства, антисвідоцтво вірних і християнських спільнот, які не йдуть у своєму житті за прикладом Христа. Одна з найсерйозніших однак причин слабкого залучення в справи місії є позиція байдужості, широко поширена, на жаль, також серед християн, часто укорінена в невідповідних богословських поглядах, які характеризуються переконанням, що «одна релігія має таку саму вартість, як інша».

Внутрішні й зовнішні труднощі не повинні однак схиляти віруючих до песимізму чи бездіяльності. Вважається - як тут, так у кожній іншій сфері християнського життя - довірливість, що походить з віри, тобто з упевненості, що не ми є головними суб'єктами місії, але Ісус Христос і Його Дух. Ми є тільки співпрацівниками й коли ми зробили все, що в наших силах, маємо говорити: Ми слуги непотрібні, виконали те, що повинні були зробити. (Лк 17,10).

Завдання євангелізації Ісус доручає не лише тим, що виїжджають на місії, але також кожному з нас. Ми є покликані до того, щоб бути місіонерами. Можемо ними бути передусім через молитву. Св. Тереза від Дитятка Ісус була оголошена покровителькою місій, хоч ніколи на місіях не була. Сталося це завдяки тому, що вона дуже ревно молилася за місії та місіонерів. Ми можемо теж бути місіонерами ніколи не виїжджаючи на місійні території, однак довіряючи Богові в наших молитвах справи місій та місіонерів, а також людей, які не знають Бога. Через це ми беремо участь й євангелізації світу. Свідомі цього важливого завдання, пам’ятаймо в наших щоденних молитвах про місійне діло Церкви.

Христос запрошує нас, щоб ми були також місіонерами в нашому середовищі. Маємо не лише жити повнотою віри, але також ділитися нею з іншими, а особливо з тими, які знаходяться поза спільнотою Церкви. Таких людей, які не пізнали Божої любові та байдужо відносяться до справи віри, є багато в нашій країні. Тому потрібно ствердити, що в нашому середовищі потрібна нова євангелізація, до якої кличе нас Господь. Живучи вірою в сім’ї, сусідстві, місцях праці, школі та суспільстві будемо в змозі перемінювати інших любов’ю Христа. Нехай наша віра проявляється через відповідні життєві вибори, а також через християнський спосіб нашого ставлення до людей.

Євангелізація повинна перш за все здійснюватися через свідоцтво життя: ось ми бачимо якогось християнина або групу християн, які серед людської громадськості, у якій живуть, показують, що вміють інших розуміти, прийняти, ділять разом з іншими долю життя. Крім того, ми бачимо цих простих людей, що із власної волі поширюють віру в певне духовне добро, яке стоїть понад звичайними цінностями, а також надію в невидиму дійсність, якої навіть відважне мислення не може створити. За допомогою цього тихого свідоцтва ці християни підсувають тим, що дивляться на їх життя, важливі запитання: Чому вони є такими? Чому так живуть, що або хто їх до цього спонукає? Чому перебувають між нами? Таке свідоцтво вже є проголошуванням Доброї Новини, мовчазним, але дуже міцним й ефективним. Уже тут має місце якийсь початок євангелізації. Ці запитання може першим поставить собі багато нехристиян, чи то будуть люди, яким ніколи не говорили про Христа, чи охрещені, але не практикуючі християнського життя, чи такі, що живуть у спільноті християн, але не відповідно до християнських засад, чи люди, хворобливо шукаючі чогось або «Когось», кого передчувають, а не вміють назвати. До давання такого свідоцтва покликані є всі християни, які можуть бути справжніми свідками Євангелія.

Буття місіонером – тобто тим, який проголошує Добру Новину, який проголошує Воскреслого Христа життям і словом, виникає з віри, зі свідомості, що Ісус Христос є найбільшим скарбом, який можна отримати, з радості, що мені він даний, і з бажання обдаровування інших тим, що я задарма отримав, і що ось так само задарма отримати може кожен. Бути місіонером - це реалізація заповіді любові ближнього: що ж більшого можна дати людині, якщо не свідомість любові Бога й дорогу до відкриття вартості й гідності власної особи, баченої у світлі Христа, який став людиною й для людини помер на хресті.

Слуга Божий Йоан Павло ІІ писав: Людина, яка хоче зрозуміти себе до кінця [...] мусить зі своїм неспокоєм, невпевненістю, а також слабкістю й гріховністю, зі своїм життям і смертю, наблизитися до Христа. Мусить у деякій мірі в Нього увійти, мусить собі «засвоїти» всю дійсність Втілення й Відкуплення, щоб себе відшукати. [...] Яку ж вартість мусить мати в очах Творця людина, оскільки заслужила на такого й так потужного Відкупителя [...]. Власне це глибоке захоплення щодо вартості й гідності людини зветься Євангелієм, тобто Доброю Новиною. Зветься також християнством. Становить місію Церкви у світі - також, а може навіть особливо – «у сучасному світі».

Місія Церкви є ділом Святого Духа. Після воскресіння й вознесіння Ісуса Христа Апостоли переживають сильний досвід, який їх перемінює – П’ятидесятницю. Прихід Святого Духа чинить з них свідків та пророків, вливаючи в них відвагу, яка спонукає їх до переказування іншим свого досвіду Христа. Дух чинить їх здібними до свідчення про Ісуса. Також сьогодні Святий Дух діє в Церкві, пробуджуючи її до відважного проголошування Христа, а також приготовляючи серця людей до прийняття Євангелії. Просімо в нашому особистому житті Святого Духа, щоб допомагав нам бути відважними свідками Ісуса Христа всюди там, де Господь нас посилає.

Пам’ятаймо про місії та місіонерів у наших молитвах, особливо під час місійного тижня. Завдання євангелізації є завданням усієї Церкви, а отже, кожного з нас особисто.

Господи Ісусе Христе, поглянь просимо на Твоїх місіонерів, священиків і братів, сестер і світських, які все залишили - щоб давати свідоцтво слову Твоєму і Твоїй любові. Будь їм міцним захисником, зміцненням і тінню опівдні, охороною перед спотиканням і порятунком перед падінням. Піднімай їх на дусі. Словом і прикладом своїм освітлюй у труднощах і небезпеках. Нехай їм, Господи, товаришує Хрест, прикрашений Твоїм зображенням, в утисках хай їх навчає духа жертви, у слабостях дає силу й розраду, а в усіх складнощах апостольського життя світло й витримку. Амінь.

За матеріялами сайту Сatholic Media-centr http://www.catholic-media.org/ua/index.php?option=com_content&task=view&id=3061&Itemid=1