У Донецькій області, а точніше – в Амвросіївському районі, є село Многопілля. Тут, як і в інших селах цього району, поля вкриті соняхами, а молодь ганяє на мотоциклах. І відрізняється від багатьох подібних сіл і містечок Многопілля лиш тим, що живе там одна загадкова особа в чорній рясі, яку усі мешканці кличуть «матушка Теодозія». Здавалося б – нічого особливого – живе собі, молиться та працює потихеньку. Але ж хіба можна просто собі жити і молитися, щоби при цьому Бог не перетворював потихеньку усе довкола?
Отже саме вона, сестра-студитка Теодозія зробила це літо особливим для многопільських дітей та юнацтва. Чуючи про монахів Салезіян зі Львова та з Дніпропетровська та їхнє молоде «військо» - аніматорів, тобто молодь, що допомагає отцям Салезіянам у праці з дітьми і молоддю, не забарилася запросити їх і до себе, аби діти та молодь з найближчих околиць змогли прийняти участь у таборі «Веселі Канікули». І вже 27 липня до неї прибуло 3 Салезіян, 15 аніматорів і навіть... 2 мами. Всі разом вони постаралися не тільки розповісти дітям і дорослим, а й показати впродовж цілого тижня (30.07 – 4.08), що ж це таке «Веселі Канікули».
В основу табору ліг сюжет, пов’язаний із славним козацьким минулим – розповідь про дівчину Настусю, котру викрали татари. Її брат Павлусь і найкращі друзі Дем’ян та Христинка вирушають у подорож, аби її врятувати. В мандрах вони переживають небезпеки та пригоди, зустрічають відважного козака Затуливітра, а також доброго отця Йосафата. Настя також не просто чекає на визволення – вона допомагає всім, кого зустрічає на своєму шляху, і навіть змінює серце сина татарського Хана, до якого потрапляє в рабство. Впродовж усієї історії кожен герой переживає також момент особистого навернення.
Звичайно, пригоди завершуються щасливо – всі повертаються додому. Проте пригоди трапляються не лише з Настею чи Павлусем – вони очікують також на Многополіських дітей – під час Великих ігор дітям і молоді приходилося не лише виконувати непрості завдання для того, щоб віднайти приз чи, скажімо, давно загублений козацький скарб, а й втікати від нападу татар, що забирали набрані бали, а могли ще й у таку спекотну погоду... облити водою J.
Під час гуртків була нагода заспокоїтися і навчитися чогось нового – після табору у дітей залишилися чудові вироби з паличок, кольорові гіпсові статуетки, незвичайні браслети, чудові маленькі подарунки та листівки і багато усілякої всячини.
Але найголовніше, звісно – не ігри, сценки чи гуртки. Найважливіше – щира дружба, що зародилась між аніматорами та дітьми. Діти та аніматори не просто грали ігри разом, спілкувалися та жартували – вони довіряли один одному свої найбільші секрети.
Так, отець Максим розповів усім, що його найкращий друг - це Бог. І також навчив дітей кожен день починати і завершувати розмовою з Богом у молитві «Отче наш». Прославляли Бога також чудовими піснями – адже саме через музику найлегше знайти шлях до кожного серця.
Вечорами також часто збиралися у матушки Теодозії – посидіти коло ватри, поспівати пісень чи навіть виконати квест і побігати по цілому селу. Одним словом, нудьгувати не приходилося і тиждень проминув дуже швидко.
На прощальному вечорі було сказано дуже багато гарних слів – вдячності і суму. Адже нікому не хотілося прощатися…
Не лише молодь із Многопілля відкрила для себе новий світ – львів’яни також були вражені простотою, працьовитістю та щирістю своїх нових друзів. І всі разом зрозуміли неймовірну красу подарованої Богом дружби .
Оксана Загороднюк, аніматор зі Львова
