Знову Марія покликала нас, матерів, які представляли спільноти «Матері в молитві» декількох районів Закарпаття на схід України, щоб спільно помолитися в цей чудовий місяць жовтень, коли ввесь католицький світ в особливий спосіб молиться вервицю за навернення грішників, за єдність Церкви, спасіння світу.
Здавалось, ці два незабутні дні перебування на сході не були обмежені часом. Першого дня, у суботу, молилися Молебень до Пресвятої Богородиці, вервицю з розважаннями, Святкову Божественну Літургію, яку з о.Петром Крініцкі співслужили три священики, шкода, що не був присутній з нами владика Степан (Меньок), який в цей час перебував на Синоді. Всі молитви через Непорочне Серце Марії – Цариці Святої Вервиці жертвували за багаточисельні наміри для нашої держави, нашої Церкви, наших сімей і родин, для всього людства. Безмежно вдячні Богу за ласку взяти участь в реколекціях, які були організовані для молоді на парафії Різдва Пресвятої Богородиці міста Мелітополя. Це короткі науки про Божу любов до кожної людини, яка не ставить жодних умов, не вимагає нічого, а дається як дар кожному. Через серце мудрого реколектанта о.Андрія Залінського (єзуїт) Господь в черговий раз торкнувся й наших сердець, щоб ми зрозуміли і ще більше увірували, що Він любить нас безумовною любов’ю. Все, що відбувалося і нас оточувало свідчило саме про цю Його любов.
Неділя… Це був найбагатший духовний день для кожного з нас, адже так рідко в житті буває можливість пережити безперервну близькість, постійну присутність Бога посеред нас, Його дію… День почався о 7 годині з Утреньої, вервиці, Служби Божої в Мелітополі. По закінченню ми поїхали за 40 км. в с.Лазурне, де знову молилися вервицю, взяли участь в Літургії, побували на місці, де тільки з Божої допомоги буде побудована церква – село невелике, люди практично не мають де працювати, однак вже є фундамент,завезли блоки. Надзвичайно важко було чути слова-звернення до о.Петра Креніцкі від тутешніх парафіян: «Нам потрібно ще 2 тис. грн. на пісок і цемент», відчувалося, що для них це непосильна сума. Повернувшись через Мелітополь, наш 80 км. шлях був спрямований на м. Приморськ, де о 14 год. розпочинається Божественна Літургія. Маючи близько 10 хв. вільного часу, о.Петро вирішив нас порадувати морем, яке в такій близькості знаходиться від парафії Благовіщення,яка на Покров Пресвятої Богородиці святкувала річницю свого створення.
Поїзд до Львова від’їжджав з Мелітополя о 16 год. 40 хв., тому ми просто «летіли», наш мікроавтобус мав невидимі крила, адже на вокзалі ми ще встигли помолитися, поспівати, попрощатися. Під стук коліс кожний з нас роздумовував про безумовну Божу любов, повертаючись до кожної події, кожного слова, кожної миті перебування на Богом вибраній землі, де поширюються наша католицька віра, де люди з такою щирістю моляться, навіть неможливо утримати сльози, коли чуєш: «Боже Великий, нам Україну храни!» Саме коли лунає в таких маленьких спільнотах цей спів, так хочеться, «щоб усі було одно», щоб у тій великій єдності стати перед Богом і не тільки в цей відповідальний період, коли так важливо просити, щоб Бог послав нам добру владу, але й залишитися в тій єдності назавжди. Немає сходу і заходу – є єдине містичне Тіло Христа.
Дякуємо Тобі Господи за все, що Ти звершуєш через кожного з нас.
Дякуємо Тобі за християнське покликання і можливість свідчення для інших.
Дякуємо, що наше життя є в Твоїх руках, Боже!
Матінко Наша, огорни нас Своїм Покровом і веди дорогою навернення, святості, миру, - дорогою до БОГА!
Тетяна Сівак для прес-служби Донецько-Харківського екзархату УГКЦ
