7 вересня 2022 року виповнюється 38 років з дня відходу до вічності патріарха Йосифа Сліпого — українського церковного діяча, предстоятеля Української Греко-Католицької Церкви, кардинала Католицької Церкви. Блаженніший Йосиф очолив Церкву після смерті Митрополита Андрея, пережив арешт та 19 років заслання, відтак був звільнений і решту свого життя прожив у Римі, присвячуючись справі опіки над підпільною Церквою та її майбутнього відродження. Спочив у Бозі 7 вересня 1984 року, а через 8 років, уже після легалізації УГКЦ, був перепохований в крипті архикатедрального собору Святого Юра у Львові.
У день річниці відходу до вічності предстоятеля Української Греко-Католицької Церкви пропонуємо вашій увазі кілька актуальних цитат із його послання «Μεγαλα αιτεσθε!» — «Великого бажайте!» — що займає знакове місце серед численних послань і наукових праць патріарха Йосифа.
Одушевлятися великим, високим і мати заєдно перед очима гідну мету — само собою підносить людину; слушно говориться, що вона росте із своїми плянами. Велике не затемнює погляду маловажними речами, але поширює його. Навпаки, хто грязне в тілесних похотях, котиться вниз, що раз глибше і глибше.
Що ж можна великого бажати, очевидно, маючи перед очима Бога? Леліяти далекосяжні пляни, жити і працювати для них, ставити собі високу мету, виповнювати великі завдання, осягати геройські чесноти, набувати глибоку науку і високе мистецтво, стати пориваючим проповідником і досвідченим провідником, бути духовним добродієм людства, співдіяти з Божими поривами, не губити їх і не тратити сил на дрібниці і переминаючі речі, не спинюватися на марницях, поширювати і закріплювати Христову Церкву, а передусім — здобути велику святість, бо призвав нас Бог не до нечистоти, але до святості (1 Сол. 4, 7), — оце те велике в головних зарисах, якого повинен бажати Христовий ученик
Остання ціль людини — це осягнення Божого Царства, життя вічного, яке є водночас і найбільшим прославленням і звеличенням Бога. Воно напружує всі думки і вчинки людини, підпорядковує собі усі сили душі і тіла і стоїть в осередку людського туземного змагання. Тому Христос старається відірвати увагу людей від журби про хліб насущний, бо вона закорінена в людській природі… Тому треба завжди глядіти перед собою у вічність і заєдно питати себе, що я для неї придбав і хочу придбати?
Праця для Божого Царства така важка і важна, що навіть вимагає від людини відваги і віддання на життя і смерть… Христосс бажає геройської посвяти. І все те взяте в Нього в грандіозному, великанському масштабі — безмежне Боже Царство вічності і беззастережне віддання себе для Нього. Коли люди для здобуття світських осягів уважали за конечне створити курені смерті, самураїв, японських і англійських кораблів, то оскільки більше має право вимагати це для себе справа Божої вічності.
Як сказано вже, людина росте з своїми задумами і своїми плянами. Високі пориви її підносять, а низькі і грішні похоті руйнують. Правда, не кожний вродився генієм і не кожному дав Бог довершувати спасенні діла і повертати умовинами часу, немов коловоротом, але кожному дано бажати «великого», молити Бога про те, помагати посильно у великих духових будовах, бо з дрібних цегол виростає гігант. Кожний може чинити добре, а в кожному доброму є і велике. Людина може вчинити проминаюче заслуженим для вічності і в часовому зловити вічне!
Джерело: synod.ugcc.ua
