ЗВЕРНЕННЯ
сестри Севастіяни Карвацької,
Голови Комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я,
з нагоди Всесвітнього дня хворого
Цьогорічним святкуванням Всесвітнього дня недужого уже втридцяте ціла Католицька Церква своєю особливішою застановою і молитвою обходить пам’ять однієї з найтравматичніших дійсностей людського існування. І справді, досвід фізичної недуги став для кожного з нас індивідуально і для цілої історії людства взагалі однією з найбільш питомих характеристик буття людини.
Ми всі уже звикли, що фізичний біль і хвороба є неначе б невіддільними складовими нашої природи.
Однак пропонована Божим Одкровенням справжня істина «альфи і омеги» людського існування сокровенною таїною віри відкриває нам парадоксальну правду: творячи людину на Свій образ і подобу, Господь сотворив людство цілісним і здоровим, тобто здатним до постійного перебування у повному сопричасті зі своїм Творцем, а динаміка перспективи спасенної дії благодаті Хресного Відкуплення представляє кожному віруючому можливість входу у вічне Боже Царство, де немає більше ніякої болізні, ні печалі…
Рухаючись у нашому дочасному житті внутрішньою логікою категорій «тут і тепер» та «вже, але ще не в повній силі», посеред буремних хвиль завжди неспокійного моря наших страхів і непевностей, силою божественних чеснот віри, надії і любові, християни є покликані стати тим справжнім світлом для світу, котре впевнено зорить у далечінь обмежених часу і простору, легко полишаючи межу й границі нашого звиклого існування.
Світло нашого серця має стати світлом нашого лиця: усміхом наших очей та посмішкою наших уст, словом розради і потіхи та дією милосердної допомоги.
Пам’ять про наших недужих, пам’ять про нас самих, поборюваних, але не поборених тілесною неміччю і стражданням, нехай перетвориться сьогодні в смиренну і водночас сильну молитву нашого серця й ума та в плідний чин наших рук, а тваринний страх власної гріховності нехай переміниться у сміливу й нечувану досі відразу до чинення гріха та справжній трепетний острах нашого єства перед Вселюблячим Богом.
Нехай кожне терпіння воістину стане сьогодні спасенним!
І нехай врешті випростаються обтяжені важкими тягарями життя наші плечі, нехай знову наповняться повітрям життя виснажені наші легені, нехай знову рівномірно заб’ються наші гарячі у вірі серця, нехай твердо ступають стежками життя випростувані з хромоти наші ноги, нехай наші скріплені руки помножено чинять добро, нехай дзвінким нашим голосом славлений буде Господь!
