Народився у християнській родині Юрія та Віри Шевчуків 5 травня 1970 року у Стрию (Львівська область). У період підпільної діяльності УГКЦ греко-католицькі священики служили Божественну Літургію в родинному домі Шевчуків. «Я народився в місті Стрий на Львівщині. Це таке своєрідне і цікаве місто. Цікаве своєю історією, а зокрема тими людьми, яких Господь Бог поставив біля мене в той час. Моя мама була вчителем музики, а батько — державним службовцем і працював на залізниці. Крім того, великий вплив на мене, на мою уяву справили дідусь і бабуся. Моя мама майже все своє життя пропрацювала в музичній школі і була викладачем класу фортепіано. Якщо говорити про перші спогади, то вони пов’язані з фортепіано. До нас додому приходили учні і постійно лунала музика. Навіть коли моя мама займалася справами домашніми, наприклад, готувала їжу на кухні, то завжди в сусідній кімнаті грали студенти на фортепіано», — говорить про своїх батьків сам Блаженніший. Але, як згадував вл. Святослав, багато про Церкву він довідався від своїх бабусі та дідуся, які стали для нього «ходячою енциклопедією історії як Церкви, так і народу. Вони мали на мене великий вплив, через них я увійшов у життя Церкви. До речі, мої дідусь і бабуся були великими приятелями родини Зарицьких. Відомий священномученик Олекса Зарицький приїжджав до нашого дому, служив Літургію. Моя родина зі сторони батька, який походив з Франківщини, з селища Брошнів-Осада, також була дуже активною в підпільному житті Церкви. Фактично в тому контексті я познайомився з отцем Михайлом Косилою, який був ректором підпільної духовної семінарії на Франківщині».
Єпископська хіротонія владики Святослава Шевчука
Оскільки мама Блаженнішого Святослава була вчителькою музики, він також відвідував музичну школу, про що сам часто розповідає: «Так, я закінчив дитячу музичну школу в Стрию. Оскільки для мене фортепіано до певної міри було відоме, а скрипка була загадкою, таємницею, тому я зацікавився нею. Моєю вчителькою була рідна мамина сестра. Для мене ці музичні інструменти ніколи не асоціювалися з якимось навантаженням, обов’язком, а лише з цікавістю. Мама вчилася заочно в консерваторії у Львові і працювала, ще як студентка, в Самборі в музичній школі. Часто брала мене зі собою, бо не було з ким залишити. І всі ті коридори, класи музичних шкіл в Стрию і Самборі — то був простір, в якому я виростав. Пізніше, коли я ходив до школи, мама мене брала до музичної школи, щоб робити уроки. Собі уявіть — урок музики. Значить, є письмовий стіл, фортепіано, за інструментом сидить студент чи студентка, моя мама біля неї, а я тут поруч роблю уроки. І мама одним вухом слухає, як грає студент, а тут дивиться, що я роблю. І тільки тоді, коли я все зробив, міг збиратися і йти додому». Сьогодні взяти до рук скрипку вдається не так часто: «Граю, коли ніхто не чує. Найулюбленіший мій композитор — Антоніо Вівальді. Я його багато концертів грав у музичній школі. Пам’ятаю ті дитячі відчуття такої світлої радісної музики, коли зміг відвідати Венецію вже як студент богослов’я у Римі. Зрозуміти до кінця музику Вівальді можна лише тоді, коли потрапиш в те місто, в якому він жив, і відчуєш рух води у венеційських каналах. Для мене слух став дуже важливим елементом світосприйняття. Особливо коли мова йде про мої перші контакти з церковним життям, зокрема із підпільною Церквою. Я спочатку влився в середовище дяків, співців. Від 13-ти років я співав, вчив гласи, читати старослов’янською мовою Псалми. Могли цілими ночами читати Псалтир над покійними».
Після закінчення середньої школи № 10 навчався у Бориславському медичному училищі. «Я закінчив на відмінно восьмий клас і вступив до Бориславського медичного училища. Це був дуже важливий момент у моєму житті — у 15 років я вилетів з сімейного гніздечка. І фактично ніколи до життя в Стрию не повернувся. Для мене Борислав став другим містом, в якому я виростав, якому я дуже багато завдячую. Довкола училища, його викладацького колективу зібралась дуже цікава група справжньої галицької інтелігенції. В Бориславі не було в училищі гуртожитку, треба було жити на квартирі у людей. І мені так пощастило, що я першу частину свого навчання мешкав у польських родинах. І то таких, що в хаті польською розмовляли, виписували всі газети з Польщі. В них навчився польською і читати, і розмовляти. Медицина мені дуже подобалася, — ?розповідав Блаженніший в одному з інтерв’ю. — ?Це була складова частина людського життя і буття, яка мене дуже манила. І в підпільній Церкві казали: „Слухай, тобі треба якусь спеціальність таку, щоб мати можливість бути близько до людей“. Наприклад, митрополит Володимир Стернюк працював фельдшером на „швидкій“ допомозі. Отож такого типу професія для підпільного священика була дуже важливим елементом». Водночас у 1983–1989 роках відвідував курси у підпільній греко-католицькій духовній семінарії. «Я також служив як кур’єр, перевозячи певні речі з Франківщини до Стрия до Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, які там також мали свою підпільну спільноту», — ?згадував про час підпілля владика.
Відбув військову строкову службу в Радянській армії. Як випускник медичного училища, відслужив два роки строкової служби фельдшером в окремому батальйоні аеродромного забезпечення Луганського вищого військового авіаційного училища. «Я служив спочатку в учебці у Вінницькій області, станція Вапнярка. Там, фактично, відбувався той такий перший, як тоді називалося, „курс молодого бойца“, а після того згідно такого розприділення я потрапив на службу в Київський військовий округ і служив в Луганську у Вищому військовому училищі штурманів ім. Пролетаріату Донбаса. То є повна назва, я її очевидно українською мовою повторив» — розповідає Блаженіший в одному із інтерв’ю.
Після цього його життєвий шлях пов’язаний виключно з церковними справами. Як він відзначає, до рішення стати священиком його спонукала висока релігійність його батьків та близьких родичів, усього галицького суспільства, однак вирішальним він вважає знайомство з отцем Михайлом Косило, священиком підпільної церкви, який на сьогодні вже помер: «В свій час він два строки відсидів у в’язниці за священичу діяльність, потім був призначений ректором підпільної семінарії. Сила цієї особистості, сила зустрічі з такою особистістю і стала останнім поштовхом…»
Визнання віри під час єпископської хіротонії владики Святослава Шевчука
У 1991–1992 роках навчався в Центрі філософсько-богословських студій «Дон Боско» у м. Буенос-Айресі (Аргентина), про що розповідає сам: «Коли я повернувся з армії і хотів повернутись до приготування до священства, вже були цілком інакші обставини. Це вже не була підпільна семінарія. Я тоді потрапив у групу, яку формували для навчання в Аргентині на прохання владики Андрія Сапеляка. Там навчався до 93-го року. Фактично закінчив курс філософії. Це дворічний курс, який прописаний навчальним планом для приготування до священства». «Коли отримав у Москві в посольстві візи для себе та друзів, то йшов вулицею і співав від щастя. На початку жодного слова не розумів іспанською, але вже під час першої сесії екзамени з філософії здавав цією мовою. Треба просто сісти і вивчити, — ?ділився архиєпископ простим рецептом опанування мов, яких знає до десятка. А вже у 1992–1994 роках повернувся до навчання в Україні, а саме у Львівській духовній семінарії Святого Духа.
Піддияконське поставлення отримав з рук владики Юліана Вороновського. Дияконські свячення отримав 21 травня 1994 року із рук владики Филимона Курчаби, а Таїнство Священства — 26 червня 1994 року із рук Блаженнішого Мирослава Івана, Кардинала, Любачівського.
У 1994–1999 роках навчався в Папському університеті св. Томи Аквінського (Рим, Італія), де здобув докторат з відзнакою Summa cum laude в галузі богословської антропології та основ моральної богослов’ї візантійської богословської традиції. Під час навчання в Римі надавав душпастирську опіку українцям греко-католикам в Афінах. «Я ніколи не хотів навчатися за кордоном. Але мене рекомендували. І я поїхав на навчання до Риму згідно з направленням, наданню якого сприяв Блаженніший Мирослав, кардинал, Любачівський, тому що в той час було багато бажаючих стати священиками, але не було викладачів, тому я і поїхав на навчання. Але я ніколи не поривався до тих титулів, тих завдань, які мені посилав Господь Бог», — свідчить про свій період навчання у Римі сам Блаженніший.
Як зазначає Блаженніший Святослав Шевчук, після захисту у Римі докторату він через Східну Конгрегацію домігся загальної аудієнції у Папи Римського Йона Павла II, на якій попросив у Святійшого Отця благословення на свою місію в Україні. Отримав його словами: «Їдь, брате, ти там матимеш дуже багато праці».
Єпископська хіротонія владики Святослава Шевчука
У 1999–2000 роках — префект Львівської духовної семінарії Святого Духа.
У 2000–2007 роках — віце-ректор Львівської духовної семінарії Святого Духа.
З 2001 року — віце-декан богословського факультету Львівської богословської академії (відтак Українського католицького університету).
У 2002–2005 — Голова секретаріату та особистий секретар Блаженнішого Любомира Гузара, керівник Патріаршої курії у Львові. Пізніше, у березні 2011 року, на своїй першій прес-конференції в статусі Глави УГКЦ Святослав Шевчук відзначить: «Найперше, я хочу Вам сказати, що вважаю себе, можливо, таким духовним сином і послідовником Блаженнішого Любомира… він, як той добрий батько, вміло мене виховував…».
З червня 2007 — ректор Львівської духовної семінарії Святого Духа.
Єпископська діяльність
14 січня 2009 року Святіший Отець Венедикт XVI поблагословив рішення Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви про призначення отця-доктора Святослава Шевчука, ректора Львівської духовної семінарії Святого Духа, єпископом-помічником єпархії Покрови Пресвятої Богородиці в Буенос-Айресі (Аргентина). Новому єпископу уділено титулярний престол Castra di Galba.
Єпископська хіротонія владики Святослава Шевчука у соборі Святого Юра
Архиєрейська хіротонія відбулася 7 квітня 2009 року, у день празника Благовіщення Пресвятої Богородиці, в архикатедральному соборі Святого Юра у Львові. Головним святителем, у присутності Блаженнішого Любомира Гузара, був Високопреосвященний владика Ігор Возьняк, архиєпископ Львівський, а співсвятителями — владика Михаїл Микицей, єпарх єпархії Покрови Пресвятої Богородиці в Буенос-Айресі, та владика Юліан Вороновський, єпарх Самбірсько-Дрогобицький.
10 квітня 2010 року призначений Апостольським адміністратором єпархії Покрови Пресвятої Богородиці у Буенос-Айресі, яка стала вакантною після зречення з уряду попереднього єпархіального єпископа Михаїла Микицея. У цей же період познайомився із кардиналом Хорхе Бергольйо — теперішнім Папою Римським Франциском. «Коли я був скерований на єпископське служіння до Аргентини, собі навіть в думці не припускав, що колись Аргентину покину. Я справді намагався увійти в ту культуру, в той спосіб життя, мислення, пройти процес інкультурації. Я намагався стати частиною аргентинського суспільства і бути всім для людей, які були повірені моїй пастирській опіці. Я підтримую контакти з тими людьми і досі, переживаю, що робиться на тій чи іншій парафії», — пригадує свій досвід служіння владика Святослав.
Єпископська хіротонія владики Святослава Шевчука
У вересні 2010 року Синодом була створена спеціальна комісія, переважно з молодих єпископів, до складу якої був включений і владика Святослав Шевчук, на яку було покладене завдання чітко сконкретизувати десятирічний план розвитку діяльності УГКЦ. Ця робота була виконана, а пізніше вл. Святослав Шевчук вже працював у іншій утвореній групі, яка розпрацьовувала конкретні механізми, як можна визначені попередньою комісією побожні бажання і прагнення безпосередньо втілити в життя.
Єпископська хіротонія владики Святослава Шевчука
Упродовж свого єпископату вл. Святослав Шевчук продовжував викладати. Коли приїжджав в Україну на Синоди, то читав лекції в Українському католицькому університеті та Львівській духовній семінарії. Мав напрацювання щодо читання циклу лекцій з богословської антропології в Аргентині.
23 березня 2011 року на Виборчому Синоді Єпископів УГКЦ обраний Главою УГКЦ, при цьому участь в Синоді приймали 40 єпископів з усього світу. 25 березня цей вибір благословив Папа Римський Венедикт XVI. Уведений на престол 27 березня 2011 року в Києві, у Патріаршому соборі Воскресіння Христового. На цю подію прибуло понад 20 тисяч вірян з усього світу. Однією з найпомітніших делегацій стала аргентинська, яка приїхала до «свого архиєпископа». Було вражаюче почути від українських аргентинців, які вперше потрапили на батьківщину предків, добре збережену мову, що нею розмовляли в Західній Україні 100 років тому.
Окрім рідної, вільно володіє англійською, німецькою, італійською, іспанською, польською, російською, латиною, грецькою та старослов’янською мовами.
Цікаві факти:
