Християни перших віків завжди готувалися постом і молитвою до великих празників. З цієї священної практики з часом розвинулися коротші чи довші пости.
Насамперед це Великий піст перед світлим празником Господньої Пасхи. Перед празником Христового Різдва ввійшов у звичай піст Пилипівки. З особливого культу до святих верховних апостолів Петра й Павла виник піст Петрівки. А вкінці прийшов наймолодший з чотирьох річних постів — піст Успенський. Ним ми приготовляємо себе до найбільшого празника Пресвятої Богородиці, її святого Успення. Так ми наслідуємо пости й молитви Пречистої Діви Марії, якими вона готувалася до зустрічі Свого Божого Сина у Своєму святому Успенні. Успенський піст відомий у нас також як Богородичний, Спасо-Богородичний, чи Спасівка. Звернемо увагу на історію цього посту, тривання та його практику у перших віках християнської Руси-України. Історія Успенського посту Перші згадки про Успенський піст маємо щойно з IX століття. Як Петрівка й Пилипівка, так і цей піст увійшов у практику не дорогою церковного законодавства, а через звичай. З цієї причини у Греції було багато суперечок як щодо існування цього посту, так і щодо його приписів і тривання. Про цей піст нічого не згадує Евергетицький устав з XI ст. ані устав царгородського Пантократорського монастиря з 1136 року. Подібно й Устави святого Теодора Студита і святого Атанасія Атонського ще до XIV сторіччя не говорять про Успенський піст. З давніх типіконів першу згадку про Спасівку має типікон грецького Николо-Касулянського монастиря з XII ст. в Калабрії, Італія. Тут на перше серпня є така заввага: "Царгородський патріярх Миколай І (895-925) про Чотиридесятницю Успення Пресвятої Богородиці: "Є в нас ще инший піст, званий Пресвятої Богородиці, що починається першого серпня і про який згадує Сьомий Собор у Нікеї 920 року". Ранішу згадку про Богородичний піст знаходимо в посланні папи Миколая І (858-867) до болгар, де він пише: "Свята римська Церква має з давніх-давен звичай дотримуватися таких постів: 40 днів перед Пасхою, після П'ятдесятниці, перед Успенням Богородиці, а також перед празником Господнього Різдва". В автентичності цього послання деякі автори сумніваються. У творі "Про три Чотиридесятниці", що його приписують антіохійському патріярхові Анастасієві Синаїтові (VI ст. ) говориться про Успенський піст як такий, що відділився від Петрівки, бо вона первісно тривала від неділі Всіх святих до празника Успення, а відтак з Петрівки був відокремлений липень. Атонські монахи приблизно в 1085 році запитували царгородського патріярха Миколая Граматика про пости, а особливо про Успенський піст. Відповідь патріярха була така: "У серпні був перед тим піст, але його перенесено, щоб не сходився з поганським постом, що був у тому часі. Одначе і тепер ще багато людей постять у тому часі, щоб оберегти себе від недуг". Успенський піст у візантійській державі в ХІ-ХІІ століттях почав щораз більше входити в життя. Архиєпископ Палестинської Кесарії Анастасій, що жив близько 1090 року, щоб заохотити вірних до зберігання цього посту, видає про нього окрему розвідку, у якій пише: "Піст перед Успенням Пресвятої Богородиці передали нам святі Отці й божественні патріярхи, його чесно дотримуються усі міста і країни православних, а передусім велике й щасливе місто Константинополь та Велика Церква". Укінці, автор робить висновок, що цей піст уже був у практиці ще до цісаря Лева Мудрого (886-911). Успенський піст був темою нарад Царгородського Собору 1166 року за патріярха Луки Хрисоверга (1156-1169) і цісаря Мануїла Комнена (1143-1180). Собор підтвердив практику цього посту.
