Підставою встановлення в Церкві свята Успіння Пресвятої Владичиці нашої Богородиці та Приснодіви Марії послужила священна традиція Церкви від апостольських часів, апокрифічні книги, постійна віра Церкви й одностайна думка святих Отців і Вчителів Церкви першого тисячоліття християнства про те, що тіло Пречистої Діви Марії після смерті не зотліло, але разом із душею було взяте до неба.
Найдавніший твір, який свідчить про смерть Пресвятої Богородиці, у Західній Церкві відомий під назвою «Перехід Святої Марії», а на Сході його знають як «Слово на Успіння Святої Богородиці Святого Йоана Богослова». Незважаючи на те, що його автор невідомий, а виникнення одні історики датують кінцем II чи початком III століття, а інші — аж кінцем VI, цей твір описує подію Успіння так:
«Три дні перед смертю явився Пречистій Діві Марії архангел Гавриїл і звістив від її Сина Ісуса Христа час її переходу до вічності. Мати Божа висловила бажання, що хоче бути похована в Гетсиманії біля своїх батьків і свого Обручника Йосифа. На день її смерті в чудесний спосіб зібралися в Єрусалимі апостоли, хоч були розсіяні по різних краях світу. Не було тільки апостола Томи. Сам Ісус Христос у супроводі ангелів і святих прийшов по душу своєї Пресвятої Матері. Апостоли при співі побожних гімнів на своїх раменах занесли її тіло до гробу і три дні від нього не відходили. Третього дня прийшов здалека апостол Тома й дуже бажав ще востаннє поглянути на Пресвяту Богородицю. Коли ж гріб відкрили, то її тіла там уже не було, а тільки похоронні ризи. Тепер усі зрозуміли, що вона воскресла і з тілом та душею її взято на небо».
Святий Епіфаній Кипрський, один із ранніх Отців Церкви, що жив у III — перших роках IV століття (+403), про подію Успіння Пресвятої Богородиці писав: «Хай досліджують Святе Письмо, та не знайдуть там свідчення ані про смерть Марії, ані про те, що вона вмерла чи не вмерла; ані про те, що вона похована чи не похована. І коли Йоан перейшов до Азії, то також ніде не говориться, чи він узяв із собою святу Діву».
До сьогодні історики сперечаються про місце смерті Пречистої Діви Марії та про її гріб. Одні доводять, що вона померла в Єрусалимі, інші — в Ефесі, куди нібито її взяв зі собою святий євангелист Йоан Богослов. В Ефесі досі туристам показують дім, де, згідно з традицією, перебувала Божа Мати.
Успення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії, незважаючи на те, що нагадує про сумну подію, належить до радісних свят літургійного року. Цього дня Церква радіє, бо Пресвята Богомати з тілом і душею перейшла з земного життя до вічної слави Свого Сина, а з її Успінням ми одержали в небі могутню заступницю та покровительку душ наших. Успіння належить до найдавніших Богородичних свят літургійного року. Його почали святкувати в Єрусалимі відразу після Ефеського собору 431 року. Спочатку під впливом собору воно наголошувало на привілеї богоматеринства і мало назву Свято Марії-Богоматері. У VI столітті свято перейменовано на Успіння Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії. Ця назва збереглася до сьогодні.
У кінці VI століття Цісар Маврикій (582–602) поширює свято Успіння Пресвятої Богородиці по цілій Візантійській державі й наказує відзначати його 15 серпня (28 серпня за Юліанським календарем), бо в той день здобув перемогу над персами. Під впливом Сходу свято поширилося і на Захід. Його прийняли в Римі за папи Сергія І при кінці VII ст (687?701), а з Рима дійшло і до інших країн Європи. Як на Сході, так і на Заході на початку свято мало різні назви, навіть відзначалося в різний час. У римському місяцеслові VII століття, який приписують святому Єронімові, сказано, що 18 січня святкуємо Смерть Пречистої Діви Марії, а 14 серпня — Внебовзяття. Однак у римському календарі VIII століття вже є тільки одне свято — Внебовзяття (Успіння) ПДМ (Пречистої Діви Марії), яке до сьогодні Римо?Католицька Церква відзначає 15 серпня (за Григоріанським календарем).
Із хрещенням Київської Русі в 988 році свято Успіння почала святкувати й Київська Церква. І до сьогодні його відзначають усі Церкви Київської традиції. Успіння Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії має один день передсвяткування і вісім днів посвяття. Празнику передує двотижневий (Успенський) піст, що триває з 1 по 14 серпня (за Григоріанським календарем) чи з 14 по 27 серпня (за Юліанським). У Східній Церкві подекуди в катедральних соборах чи навіть у монастирях заради особливого пошанування Богородиці здійснюється особлива Служба поховання Богоматері в переддень чи на великій вечірній свята. Особливо урочисто і торжественно Службу звершують у Єрусалимі, в Гетсиманії. Особливість її полягає в тому, що вона подібна до утрені Великої суботи. Перші богослужбові тексти свята почали формуватися вже в V столітті — вони прийшли на зміну першим церковним піснеспівам, які прославляли Успення Пресвятої Богородиці. Із часом богослужбові тексти доповнювалися і навіть змінювалися. Їхніми авторами прийнято вважати патріарха Анатолія (449–458), що жив у V столітті, святого Івана Дамаскина, святого Косму Маюмського, патріарха Германа, Теофана митрополита Нікейського, що жили у VIII столітті, та інших. Вони особливо радісно і торжественно оспівують перехід Пречистої Діви зі світу земного до небесного.
Звичай благословляти зілля на свято Успення Пресвятої Діви Марії зародився в УГКЦ у XVIII столітті. Він був запозичений із літургійної традиції Західної Церкви. Освячене цього дня зілля використовують для помочі людям, тваринам і звірині. У молитві благословення сказано: «Де б вони не були внесені і положенні з пригорщею добрих діл, за молитвами преблагословенної Владичиці нашої Богородиці і приснодіви Марії, вони принесуть поміч людям, тваринам і звірині проти недуг, пошестей, ран, лиходіяння, чарування, ворожби, укусів зміїних або інших укусів шкідливих звірів, і проти диявольських насмішок і хитрощів». Молитва благословення додає йому, крім цілющої природної сили, також і надприродну, оскільки зілля благословляється самим Богом».
о. д-р Петро Сабат
