«Боже, що ми можемо без Тебе чинити?..»
Роздуми владики Степана, екзарха Донецького, над молитовними текстами з Літургії Напередосвячених Дарів
Великий піст –це час більш глибшої призадуми над власним життям, над тим, яким способом краще пройти його з більшою користю для душі і на Славу Божу. Не дивно, що багато людей приходять на різні посні богослужіння, хоча не до кінця розуміють їх суті і не можуть брати молитовної участі через брак молитовних текстів. Але Богові і така жертва є милою і приймається тільки через те, що людина мала намір краще помолитись і хоч би чимось бути приємною Богові і також себе духовно скріпити.
Коли я маю можливість читати ці тексти, я вражений глибиною змісту і глибиною духовної думки і молитви.
ШКОДА, ЩО НЕ ВСІ МАЮТЬ МОЖЛИВІСТЬ ЇХ ПРОЧИТАТИ…
Візьмемо молитву на поставлення Святих Тайн:
«Боже невимовних і невидимих таїн, у тебе є сховані скарби премудрості і розуму…»
Скарби премудрості і розуму.
Якщо переглянемо сім дарів Святого Духа, то перші два - «премудрість і розум».
Премудрість або мудрість є вищою понад розум. Премудрий чоловік, або можна й так сказати, мудрий, він завжди обдумає свої вчинки і одразу хоче проаналізувати, яку користь вони йому принесуть для осягнення певної мети.
Більшість людей ставлять собі за мету в дуже короткому життєвому шляху осягнути щось, про що мріють, і надіються отримати це. Їм це вдається. І коли вони з перешкодами і труднощами, напевно, рідко буває без них, осягають одну за одною мету, то постарівши не можуть зрозуміти: а що далі?
Візьмімо за приклад маршрут корабля, який випливає з одного міста, наприклад, з Лондону і пливе в Нью-Йорк. Капітан і штурман прокладають маршрут і стараються його притримуватись, щоб вчасно і в короткому часі прибути до місця призначення. Але не так воно буває в реальному житті. Шторми і буревії можуть збити корабель з маршруту і тоді команда корабля під керівництвом капітана старається знову направити корабель по прокладеному маршруту.
Мудрість полягає в тому, щоб зрозуміти, яка кінцева мета нашого життя. Кожний християнин правильно відповість, що ціль життя – це зустріч з Богом після смерті. Тому всі плани, які ми складаємо у нашому житті, повинні підпорядкуватись цій останній меті.
Звідкіля беруться гріхи?
Ми відхиляємося від маршруту, який нас веде до останньої мети. І зраджуємо найвищій любові, якою є Бог. Але повертаймося до нього, так як команда корабля це робить.
При прокладанні нашого життєвого маршруту ми повинні використовувати розум. Але він повинен працювати тільки в тому напрямку, щоб ми не розминулися з остаточною метою – зустріччю з Богом.
Розум – як великий будівничий, який будує наш духовний дім. В домі цьому є фундамент,- це віра в Бога.
Стіни цього дому – це надія, яка вказує на майбутні речі, хоча важкі для осягнення, але можливі. Любов до Бога – це наш дах, наша покрівля. Коли грішимо, зраджуємо любові до Бога і тоді руйнується дах, а за ним падають стіни нашої надії.
Але ми впираємося у фундамент – нашу віру – і він не руйнується навіть при гріховному упадку.
Якщо ми використовуємо розум тільки для того, щоб зробити собі вигідне життя, тоді пропадає всіляка мораль.
Немає страху Божого, і за тим йде злочинність.
Здається, людина розумна, але своїми вчинками вказує що не мудра.
Гріх притемнює розум, а віра стає світильником для нього.
Читаємо в Книзі Приповідок: «Острах Господній – початок мудрості» (Прп. 1, 7)
Тому закони, які повинні служити добру людини і спільноти, повинні нормувати ці відносини в суспільстві.
Без мудрості сам розум може принести шкоду як людині, так і спільноті. Тому в нас, і не тільки в нас, такий великий рівень корупції.
Ось де мають діяти закони.
Господь дає десять Божих заповідей на горі Синай, щоб людина могла укласти свій спосіб життя згідно з цими приписами.
Це світлофори і вказівники для нас, щоб ми не допускалися життєвих катастроф.
Продовження молитви:
«Ти відкрив нам служіння цієї служби із-за багатого твого чоловіколюбія поставив нас грішних, приносити тобі дари і жертви за наші гріхи і людські невідання»
Господь допускає нас до звершення великих Таїнств, які не під силу й ангелам. Нам, смертним людям, в особі священика дає владу перемінювати хліб у Тіло, а вино – у кров Ісуса Христа. Тобто Господь стає так близько між нами у видимий спосіб в окрушині хліба і в краплях вина. Це так важко розумом прийняти, і тільки віра в слова Ісуса Христа дають нам певність в реальній присутності Бога в Пресвятій Євхаристії.
Бог, сотворитель вселенної, переховується у кивоті і до нього можна промовити як до живого Ісуса Христа. Хто, крім Бога, міг все так влаштувати?З любові Отець дав нам свого Сина – Слово Боже, Він прийшов на землю, взяв людське тіло, щоб бути близько нас, у всьому був подібний до нас, крім гріха.Пресвята Євхаристія – це, без перебільшення, нове чудо любові Бога до нас.
Продовження молитви:
«Ти сам невидимий Царю, що чиниш діла великі, і недослідимі, славні і надзвичайні, яким немає числа, поглянь на нас, недостойних рабів твоїх, що стоять перед святим Твоїм жертовником, як перед херувимським Твоїм Престолом, на якому Єдинородний Твій Син спочиває. Визволи нас і вірних людей твоїх від усякої нечистоти. Освяти душі і тіла освяченням невід’ємним….»
Господь для нас невидимий, але видимий в Ісусі Христі, а через дію Святого Духа і молитву дає більше себе пізнати. Вдивляючись в зоряне небо, що ми можемо сказати про величність Бога? Можемо лише прихиливши голову чи коліна разом з псалмопівцем промовити: «Які величні діла твої, Господи, все в премудрості сотворив ти» (Пс. 103, 24).
А погляньмо на різнобарв’я квітів, чи це не послання до нас Божої мудрості і краси?
Дякуємо тобі, Господи, за те, що ти відкриваєш Себе нам, немовлятам, і з сльозами подяки схиляємо свої голови перед Тобою.
Першим жертовником був хрест Господній, а всі інші, за повелінням Твоїм, у великій кількості стали жертовниками безкровної жертви, де Твій Син приносить себе в жертву руками
священника, вже в інший, безкровний спосіб – «за всіх і за все..»
Боже, Що ми можемо без Тебе чинити?..
«Без мене ж ви нічого чинити не можете» - сказав Ісус (Йо. 15, 5).
Освяти наші душі і тіла, бо благодать сходить на цілу людину - душу і тіло!
..
єпископ Степан Меньок, екзарх Донецький
