«Знявши таблицю, ви все одно не зможете затерти пам’яті про мучеників. Адже їхні імена записані в Книзі Життя. А де будуть записані ваші імена?»

Владика Степан (Меньок), Екзарх Донецько-Харківський УГКЦ про демонтаж пам’ятної таблиці патріархові Йосифу у Харкові

Як нам повідомили, у Харкові було демонтовано пам’ятну таблицю зі стіни приміщення колишньої пересильної харківської тюрми («Тюремний замок») за адресою: м. Харків, вул. Малиновського, 5. Там тепер розміщено теперішні підрозділи міліції Ленінського району Харкова, а у 1960-х роках у ній перебував блаженної пам’яті наш архіпастир і страждалець, вісімнадцятилітній в’язень за віру Патріарх Йосип Сліпий. У 1961 році його етапом було відправлено у мордовські табори на подальше ув’язнення.

Не допомогло звернення Глави УГКЦ Верховного Архієпископа Любомира (Гузара) до представників міської влади м. Харкова, коли йшлося тільки про можливість такої акції, тобто демонтажу пам’ятної таблиці, ані вірних УГКЦ та представників української громадськості.

Таблиця була встановлена в серпні 2005 року.

Кому стоїть на перешкоді та не дає спокійно спати пам’ять про наших українських мучеників та ісповідників віри? Живемо ми в Україні, де давно вже осуджено сталінсько-репресивну машину, але все-таки є люди, які мають великий вплив на представників влади і роблять все можливе, щоб цю пам’ять затерти.

Хто вони, ці представники громадської організації «Великая Русь», які подали прохання про демонтаж пам’ятної таблиці і тим самим причинились до напруження в українському багатоетнічному суспільстві?

Історики відкривають страшні картини репресивної машини сталінських часів, яка мов чорний молох перемелювала долі та життя багатьох тисяч людей. Чому було допущено до такого стану суспільство, в якому це чинилося? Хто винен у цьому? Чи не повториться така історія знову? Хто і про яку Русь сьогодні мріє? Можливо це ті, хто по теперішній день не можуть змиритися з легальним статусом нашої Церкви?

Христос сказав: «Немає нічого захованого, що не відкриється, ні таємного, що не виявиться» (Лк. 12:2). Уже справджуються ці слова. Багато забутих імен наших мучеників стали знані в усьому світі. Багатьох з них Бог прославляє численними чудами вже тут, на землі. І гірко робиться на душі, коли чуєш про такі акти вандалізму і не можеш ніде знайти правди на таке самоуправство.

Як жити у такому суспільстві, де голос праведника не може бути почутим?

Справедливий суд Божий не промине таких людей.

Але чому ми не можемо відстояти свої прав у державі, де ми народилися і живемо? Це наша земля, це наші мученики. Скільки потрібно нас бити, щоб у нас прокинувся інстинкт людини, яка є мислячою істотою і має право пізнавати правду і прагнути добра? Людини, яка є образом і подобою Божою, який хочуть у нас затерти і прирівняти нас до тварин, яких життя закінчується зі смертю?

Опам’ятайтесь ті, що це чините! Життя наше дуже коротке. Перед нами вічність.

Знявши таблицю, ви все одно не зможете затерти пам’яті про мучеників. Адже їхні імена записані в Книзі Життя. А де будуть записані ваші імена?

Ми будемо боротися законним способом, але є ще й вищий суд – Суд Божий. Ми релігійні люди, ми не є прихильники насильства, і в остаточному результаті весь суд віддаємо в руки справедливого судді – Бога.

Хай Господь просвітить вас, щоб не закрились очі ваші в грісі.

 

+ Степан (Меньок)
Екзарх Донецько-Харківський УГКЦ

 

 

На світлині вже не існуюча пам’ятна дошка Йосифові Сліпому

 

 

 

 

 

 

 

 

Попередні повідомлення щодо демонтажу пам’ятної дошки ТУТ